26 квітня 2021 року – 35-ті роковини Чорнобильської катастрофи
22.04.2021 12:07
Пам’ятаємо та шануємо тих, хто врятував людство від атомного лиха
Уся історія ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС є зразком мужності й героїзму. Однак, коли говоримо про цю страшну подію, ми згадуємо тих, хто став до бою першим – тих пожежних-ліквідаторів, яких очолювали двоє молодих лейтенантів, випускників на той час Черкаського пожежно-технічного училища Володимира Правика і Віктора Кібенка.
Тієї пекельної ночі вони вступили у боротьбу з смертоносним реактором та виконали свій професійний обов’язок ціною власного життя. Їх подвиг назавжди залишиться прикладом для усіх нас.
Ми шануємо і не забуваємо про тих, хто ліквідовував наслідки аварії на ЧАЕС. Одним із таких мужніх людей є полковник у відставці, ветеран служби цивільного захисту, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Сергій Щепак, який нагороджений багатьма відзнаками МВС, МНС, Всеукраїнської Асоціації ветеранів війни та служби цивільного захисту. Сергій Васильович зараз працює в ЧІПБ викладачем на кафедрі пожежної тактики та аварійно-рятувальних робіт. Деякими подіями зі своєї служби він поділився із нами:
«На той час я працював на посаді водія в СВПЧ-1 по охороні Придніпровського району м. Черкаси.
В перших числах травня 1986р. керівництво частини повідомило нам, що необхідна допомога у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відгукнулися майже всі. Після цього я був переведений для подальшого проходження служби до УПО Київської області СВПЧ-6 по охороні м. Прип’ять.
Ми виконували роботи по дезактивації територій, техніки, об’єктів в епіцентрі зони відчуження. Також в 30-ти кілометровій зоні неодноразово доводилось гасити ліс, траву та покинуті будинки.
На особовий склад частини від керівництва до рядового пожежного лягла величезна відповідальність. Втім, кожен знав свої обов’язки, дисципліна була на високому рівні.
Усі ми брали активну участь в будівництві нової частини на «Зеленому Мису», в яку потім і заселилися.
Аварія на ЧАЕС стала серйозною перевіркою для співробітників пожежної охорони. Що ж рухало моїми колегами, надихало на самовідданість? Це – глибоке розуміння великої відповідальності за людей, за долю нашого краю. Це – приклад героїв-пожежних, які першими прийняли на себе удар ядерної стихії.
На той час ми були добре обізнані про смертельну небезпеку, та чудово знали на що ми йдемо. Є така категорія людей, як люди в погонах - це люди, вірні своєму службовому обов’язку.
Для мене 26 квітня – це день скорботи, пам’яті, який об’єднує нас, живих, з тими ліквідаторами наслідків аварій на ЧАЕС, кого вже немає серед нас, але вони не забуті близькими, друзями, знайомими.
Вічна їм пам’ять. А нам, тим, хто присвятив життя боротьбі з надзвичайними ситуаціями, від щирого серця бажаю міцного здоров’я, сімейного благополуччя та добробуту».
Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. Низький уклін всім хто боровся зі страшною бідою. Священна пам'ять про Ваш подвиг не згасне у віках і збережеться в серцях народу.
Схожі матеріали
